Храм Свв.Ольги і Єлизавети
Українська Греко-Католицька Церква, м.Львів, пл.Кропивницького 1, тел. (032)2334073, email: [email protected]
"Великий дар — сльози в молитві, а захоплюватися бісівськими помислами — те саме, що смерть." (Св.Єфрем Сирійський)

«Шануй батька твого і матір твою…»

Переглядів: 389Коментарі: 0
Публікації

Божі заповіді абсолютно чітко говорять, чого бажає від нас Господь. Але коли ми переходимо в практичну площину їх виконання, то починаються труднощі. І щоб себе якось оправдати, ми намагаємось ці труднощі якось узагальнити, або відсуваємо їх «на задній план». Це найчастіше відбувається, коли збираємось до сповіді. І особливо тоді, коли наша сповідь є формальною, тобто коли йдемо до сповіді, щоб «виконати обов’язок». У такому випадку, щоб якнайскоріше «виконати обов’язок» сповіді, ми намагаємось не вдаватися у власні гріховні глибини, не заглиблюємось у суть Божих Заповідей, не бажаємо до кінця «розшифрувати» наші упадки… Ми – поспішаємо. Куди? Поспішаємо, щоб далі грішити, забуваючи, що суттю сповіді є покаяння, тобто постанова припинити грішне життя.

Мабуть, кожен із нас у своїх початкових сповідях признавався, що «не слухав тата і маму». Воно й не дивно, адже Господь дуже конкретно говорить: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було і щоб довго ти прожив на землі!» Саме так звучить четверта заповідь Божа. І наші батьки, шануючи Бога, нас цього вчили, бо вбачали у цій Заповіді своє добро. Діти повинні шанувати своїх батьків.

Ми всі, що сьогодні є дорослими людьми, вийшли родом з дитинства. І сьогодні всі ми, що є дорослими людьми, повинні б так само вчити наших дітей. Але чи не будемо ми лукавити перед нашими дітьми, якщо найперше заглянемо у наші теперішні стосунки з нашими найріднішими людьми – з батьком і матір’ю – і побачимо щось дуже неприглядне. І щоб себе якось оправдати, навіть у власних очах, ми можемо запротестувати: «Все це так. Але як їх можна любити чи шанувати, якщо колись вони зі мною обходилися непоштиво? Якщо вони зіпсували мені життя! Якщо вони «дістали» мене своїми докорами!»

родина Розуміється, що в деяких випадках не все у наших стосунках відбувалося належним чином, але погодьмося, що всі оці батьківські «діставання» були спроектовані на наше добро. Очевидно, що ми просто не зуміли цього зрозуміти і належно оцінити, тому й маємо тепер упередження до наших батьків. Як наслідок – у нашому серці затаїлася гординя, котрої маємо найкращу нагоду позбутися у сповіді. А, як відомо, наріжним каменем сповіді є прощення.

ПРОЩАЙМО ЇМ

Мабуть, найважливішим способом вшанувати наших батьків – це прощати їм. Мусимо визнати, що досконалих батьків не буває. Очевидно, що всі батьки, так чи інакше, не «дотягують» до того рівня, якого від них очікують їхні діти. А якщо по-щирості, то інколи навіть до своєї власної планки вони «не дотягують». Бувало, що наші батьки не завжди підходили до нас вповні розважливо, вимагали від нас чогось неможливого; можливо, що говорили і робили те, що нас ранило. Саме через це багато дітей покидають своє дитинство з багажем гніву і гіркоти; покидають його нездатними залишити позаду помилки і промахи своїх батьків. І цей затаєний гнів наносить велику шкоду нам самим – він «поїдає» наш спокій. Ми є неспокійними, бо в глибині нашого серця чудово прочитуємо Заповідь Божу «шануй батька і матір». Біс гордині шепоче нам: «Не прощай», – а Господь каже: «Простіть, то й вам проститься». Розумні люди завжди слухають Бога.

ГОВОРІМО ПРО НИХ ДОБРІ СЛОВА

Ще один спосіб пошанування наших батьків – це говорити про них з повагою. Сьогодні живемо в часах, коли брутально висловлюватись вважається чимось пристойним, чимось надто «крутим». Часто, не замислюючись, ми із задоволенням непоштиво відгукуємось про наших батьків, наших рідних. І тут вартує нагадати про покарання, які належаться тим, хто проклинає батьків або нападає на них, як про це читаємо у Старому Завіті: «Хто вдарить батька свого або матір – скарати його смертю. Хто проклинатиме свого батька або матір – скарати того смертю» (Вих. 21, 15-17). Або ж: «Хто проклинає свого батька чи свою матір, того мусять покарати смертю; він кляв свого батька й свою матір, тож кров його нехай упаде на нього» (Лев. 20, 9). З цього випливає, що нам, християнам, належить говорити про батьків добрі слова. Добрі слова належить говорити, коли вониживі, і тоді, коли вони вже померли. Добрі слова про батьків належить говорити, коли розмовляємо зі своїми братами і сестрами, зі своїми дружинами, зі своїми дітьми. Ми повинні говорити про батьків добрі слова, коли розповідаємо про них у церкві та суспільстві, показуючи приклад універсального пошанування і поваги тих, які на землі являють нам Божу доброту.

ПОВАЖАЙМО ЇХ НА ЛЮДЯХ І НАОДИНЦІ

Дуже важливо виявляти нашу повагу до батьків на кожному місці – як на людях, так і на самоті. Не секрет, що багато речей ми переймаємо у них навіть без слів. Сама їхня життєва постава стає для нас прикладом. А для батьків є важливо бачити, яким чином вони позитивно вплинули на своїх дітей – вони хочуть побачити у дітях своє віддзеркалення. Ми інколи навіть не уявляємо, як для них важливо почути від нас щось на кшталт «а я навчився від вас розпоряджатися грошима», або «це ви мене завжди вчили ось так поступати... саме так я тепер і роблю». Нам такі речі видаються чимось простим і малозначимим, але вони приносить радість нашим батькам і зворушують їх. Такі слова ми можемо говорити в розмовах наодинці, а можемо говорити про це публічно, коли за родинним святковим столом, чи в якомусь товаристві потрібно виголосити тост чи якусь іншу промову. Пишаймося тим, що ми «вдалися» в них, що можемо достойно представляти наших батьків у будь-якому середовищі.

РАДЬМОСЯ З НИМИ

Ми шануємо батьків і тоді, коли запитуємо в них поради в різних життєвих ситуаціях. Святе Писання досить часто асоціює вік з мудрістю, а молодість – з безглуздям. Зокрема, читаємо: «Слава молодих – їхня сила; старих окраса – їхній сивий волос» (Пр. 20, 29). Воно й правда: батьки завжди є мудрішими від своїх дітей. Хоча б тому, що вони мають досвід життя. Тому не соромно покладатися на поради і мудрість старших, коли потрібно приймати важливі життєві рішення. Хтось із цим погодиться, хтось – ні, але в будьякому випадку, коли ми звертаємося до батьків за допомогою, ми виявляємо цим нашу повагу до них, навіть якщо згодом їхньою порадою і не вдасться скористатися.

родина ПІДТРИМУЙМО ЇХ

Пригадаймо життєву історію Давида, коли в дуже важкий момент від нього відвернулися друзі і напали вороги. У цій ситуації він звернувся до Бога, закликавши: «Не відкидай мене, коли постаріюсь, не покидай мене, коли зникне моя сила» (Пс. 71, 9). Бачимо, що Давид боявся ситуації, коли поєднуються похилий вік і відчуження, боявся статися старим і самотнім. Наші батьки цього теж бояться. Якщо ми молоді і сильні, то жадаємо незалежності. Наші батьки, виховуючи нас сильними і вільними, з кожним роком самі втрачають ці достоїнства, як про це читаємо у Книзі Еклезіаста (12,1-8). Ми тоді шануємо батьків, коли обіцяємо їм не залишити їх самотніми у похилому віці. І не лише обіцяємо, але належно цей обов’язок виконуємо. У той час, колимільйони людей похилого віку живуть у самоті, коротають свою старість у будинку для людей похилого віку або в лікарні, оточені професіоналами, а не сім’єю, ми, як християни, отрималиможливість показати всьому світу особливу повагу до батьків. Нам належить зрозуміти, що у цьому віці батькам не потрібні гроші, не потрібні подачки – їмпотрібна наша увага і турбота. І жодна няня чи доглядальниця їм цього не дасть.

ЗАБЕЗПЕЧУЙМО ЇХ

Коли діти маленькі, їх забезпечення Господь Бог покладає на батьків. Про це повчає св. апостол Павло: «Не діти повинні збирати батькам маєтки, а батьки дітям» (2 Кор. 12, 14). Але коли батьки старіють і слабшають, тоді ролі міняються місцями. І знову про це говорить апостол: «Коли якась удовиця має дітей або внуків, то насамперед нехай вони навчаться шанувати власну родину й віддячуватися батькам, бо це вгодно Богові» (І Тим. 5, 4). Як бачимо, Святе Письмо закликає християн до відповідальності за турботу про членів своєї сім’ї. І ця заповідь розподіляється як на батьків маленьких дітей, так і на дітей літніх батьків. Тобто, християнські дочки і сини несуть відповідальність за фінансову турботу про безпорадних батьків і бабусь з дідусями. Отож, піклуючись про нихматеріально, ми зновуж таки шануємо наших батьків, як цього від нас жадає Господь Бог.

родина ПОВІРМО БОГОВІ

Як можемо зауважити, до цієї заповіді Господь додає обіцянку – довголіття і благополучне життя тим, хто дотримується цієї заповіді. Це означає, що той, хто виконує її, чинить мудро, бо зможе осягнути обіцяну благодать. Відповідно, було б цілком нерозумно і безрозсудно відмовитися від виконання цієї заповіді і втратити можливість отримати обіцяне. Саме про це нагадує св. апостол Павло: «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе. Шануй свого батька та матір – це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і будеш довголітнім на землі» (Еф. 6,1-3). Аналізуючи написане, хтось, можливо, почне шукати винятки із загального правила: мовляв, «та ви не знаєтемоїх батьків», «та мої батьки мене ображали», «та мої батьки мені не дали», «та мої батьки з мене знущалися»... Не маємо наміру оправдовувати те, що не має виправдання. Але нам належить зрозуміти і погодитися, що у цій Заповіді немає ніяких умов «якщо». Ми повинні шанувати наших батьків. Всіх, без винятку.

о. Іван ГАЛІМУРКА

Залиште коментар!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

(Щоб коментувати анонімно, введіть ім'я і символи внизу).Анонімні Коментарі буде опубліковано після перевірки.
Зареєструйтесь тут, щоб отримати відповідь на e-mail. Як реєструватися читайте тут

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(Обов'язково)