За моїх майже 30 років священства витворився якийсь алгоритм життя, служіння, подій, святкувань… Але саме життя тим є і цікаве, що у ньому трапляються якісь непередбачувані обставини, які змушують коригувати ці, ніби твердо укладені, правила. Відтак, минає час, змінюється ситуація, приходять нові виклики, і наші поправки до життєвих позицій стають новими правилами. Так ми міняємося…
Усі, мабуть, погодимося, що цьогорічний карантин вніс особливі зміни у наше життя. Змінилися правила нашої поведінки, змінилося відношення до речей, змінилося саме наше життя. Ми по-особливому відсвяткували Великдень. Гадаю, що кожен пережив це свято по-різному: хтось – з болем; хтось – з тривогою; хтось – зі страхом; хтось – з надією… Тут нехай кожен зробить особистий аналіз власного сумління.
Але, якщо протягом багатьох років священик на Пасху урочисто ділився із своїми вірними радістю Христового Воскресіння, то цього року на його привітання – «Христос Воскрес!» – порожній храм не відповів. Як наслідок, ми ковтали сльози: як священики біля Престолу, так і парохіяни біля своїх моніторів. Це були сльози болю, сльози відчаю, сльози німого питання – «чому?»
Багато хто з нас до тепер переконаний, що події останніх місяців є наче сном, який скоро розвіється, і все буде як завжди. Смію запевнити, що це не так. На нас, на увесь людський рід, впали серйозні виклики. І ці виклики творять нові правила життя, згідно яких нам доведеться жити. Тут належить зрозуміти: нам потрібно не просто – жити, нам потрібно змінитися. «Змінитися» не означає змінити зачіску, чи стиль одягу. Змінитися потрібно внутрішньо – тобто потрібно змінити відношення до власного сумління; змінити відношення до власної поведінки; змінити відношення до ближнього; змінити відношення до навколишнього середовища; врешті, змінити відношення до Бога.
І що суттєво, «просачкувати» не вдасться. Нікому. Варіантів нема.
Усім нам належить збагнути, що не можна жити жартома і так само поводитися із серйозними речами. «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме» (Гал.6,7), – так повчає нас апостол Павло. Гадаю, що таки варто послухати… А правдива «зміна» означає правдиве покаяння.
Каже народна приказка: Хто посіє вітер – пожне бурю. Тут трохи перефразуємо: Хто посіє гріх – пожне смерть.
***
Якось, завершивши Пасхальне Богослужіння, старенький священик вийшов на проповідь, подивився на своїх парафіян і говорить: «Дорогі брати і сестри, розуміючи, що більшість із вас я не побачу до наступного Великодня, хочу скористатися цією рідкою нагодою і першим привітати вас з Новим Роком і Різдвом Христовим».
Хтось запевнить, що усі ми доживемо до Різдва Христового?..
о.Іван Галімурка - адміністратор нашого храму
.jpg)
