Якось, один хворий чоловік, після довгого часу страждань, прийшов до лікаря разом зі своєю дружиною. Після ретельного огляду та чисельних аналізів, доктор закликав до себе дружину хворого для розмови та сповістив, що її чоловік хворий на тяжку форму анемії і без термінового лікування не проживе й кількох тижнів.
Разом із тим доктор сказав що, при належному догляді, з такою хворобою можна жити довго. Головним для хворого був чіткий розпорядок дня й належне харчування: «Сніданок, обід, вечеря – мають бути завжди свіжими та звареними за спеціальними рецептами. Хліб та тістечка також потрібно випікати вдома. Житло, одяг та інші речі, з якими контактує хворий, повинно утримуватися в ідеальній чистоті…». Жінка уважно вислухала й обіцяла переказати усе чоловікові.
Коли дружина вийшла з кабінету схвильований чоловік запитав, що сказав доктор. Дружина відповіла: “Лікар сказав, що, на жаль, нічого вже зробити не можна”…
Можна багато говорити і про віру, і про любов до ближнього, і про милосердя… Але слова завжди залишаються лише словами, якщо вони не підтверджуються самим життям. Як бачимо, у кожного свої бажання і свої очікування...
***
«І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. І, не маючи можливості наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений» (Мр.2,3-4).
Джерело:Блог отця Івана Галімурки
.jpg)
